Наші телефони:

(066) 381-48-87

(063) 194-90-57

(097) 467-78-37

Олександр «Скайуокер» Деркач: Техніка у танці – це добре, але не потрібно також забувати і про людські якості

12 серпня 2016

Олександр «Скайуокер» Деркач: Техніка у танці – це добре, але не потрібно також забувати і про людські якості

Інтерв’ю з Олександром (викладач кізомби, семби та тарашиньї в школі Bailando)

Саша Скайуокер або просто, як його усі знають – Скай – людина, яка живе танцюючи. Власне, притримується гасла школи танців Bailando, де викладає кізомбу. Цей танець в Україні ще не настільки розкручений як сальса чи бачата. А що взагалі він любить ще танцювати? Чи однаково він дивиться на поняття танцю з точки зору тренера і як учасник? Про це і не тільки Саша розповів в ексклюзивному інтерв’ю на Арт-Причалі під час вечірки двох шкіл – Bachata Blanca та Bailando.

Танець для мене – це якийсь інший світ

– Сашо, як ти взагалі вирішив займатися танцями?

Ой, це була така цікава історія. У мене знайома танцювала сальсу, і вона про неї дуже цікаво розповідала.  А мені давно хотілося танцювати…

…якось їду у маршрутці чи автобусі, на Майдан, здається. І там почув голос дівчини. Такий голос, що неможливо було не повернутися. Я повернувся, ми познайомилися. Виявилось, що вона їхала на сальсу. Потім ми сходили погуляти і вона мене запросила сходити на сальсу у клуб. Я подумав: «як так, одразу танцювати сальсу? Як таке може бути?»J. Ми дружили з нею, вона потім кудись поїхала, але думка про сальсу мене не покидала.

Якось ми знову з нею зустрілися, запитав у неї про те, куди вона ходить на сальсу? А вона танцювала її в «ДеПо» у Славіка Заславського . І я вирішив спробувати. Це був квітень 2010 року. І воно мене так затягло… Досить цікавим досвідом було танцювати сальсу з моєю знайомою.

А взагалі, я хотів танцювати у різні доленосні моменти свого життя.

А як виникла кізомба у твоєму житті?

Ми поїхали з Анею Кушніровою на фестиваль в Іллічівськ. По-моєму, це був 2012 рік. Він називався «SeaSky Fest». І пару треків були саме з кізомби. Тоді танцювало її дуже мало людей. Однак на вигляд нам так сподобалося, що ми вирішили її вивчити. Потім ми приїхали до Києва і пішли на групу Марка-Ентоні з кізомби, яку на той час він створив. Так вона в моєму житті і з’явилася.

– А які танці ти вмієш танцювати, крім сальси і кізомби?

Якщо ми танцюємо сальсу, то, звісно, кажемо і про бачату, меренге, чачу. Танці, що є похідними від сальси. Паралельно з кізомбою займався аргентинським танго. Зараз трохи підзабув, але хочу туди повернутися, тому що це дуже класний, чуттєвий, нереально крутий танець.

– А який танець є найулюбленішим з усіх, які ти танцював?

З усього – кізомба, звичайно. Тому що коли ми почали нею тільки-тільки займатися, її було дуже-дуже мало. Була лише одна дискотека – у «ДеПо» у п‘ятницю. І цей день ми чекали, як такого дня, що важко уявити. І коли на якійсь дискотеці хоч іноді включали кізомбу, підкошувалися ноги. О, це кізомба! Ми танцювали її під бачату, під меренге – що завгодно, тому що не було майже цією музики. Кізомба, однозначно!

– А що взагалі для тебе значать танці по життю?

– Це як якийсь інший світ. Мені здається, що коли б не було танців, то не знаю, чим би зараз займався. Мабуть, ходив би неприкаяним і не знав, куди би себе подіти. Це і хобі, і стиль життя. В танці відчуваєш, що ти живеш, що ти, як кажуть, ”Carpe Diem”, – кожен момент ловиш, дихаєш цим життям і не зупиняєшся на місці. Це класно, хоча і важкувато, тому що купа тренувань, різних конкурсів, виступів. Однак, треба потягнути всю волю в кулак. І після того, як ти все зробив, підготувався, виступив, бачиш результат і розумієш – вау!

– До речі, як ти попав в Bailando?

Дуже така цікава історія була. Ходили ми в «ДеПо» до Славіка і танцювали там лінійну сальсу. Туди також ходив Льоша ІксФайлов, котрий якраз тоді викладав в Домінікані. Ми з ним якось розбалакались, я казав, що хочу підучити трохи бачату та спробувати кубано, і він запросив у їхню школу. Одночасно вивчав і так звану лінійку й касіно, згодом більше уваги саме касіно приділяв.

Пройшло літо, і школа «Сальса Домінікана» прикрилася. І ми з друзями, що з’явилися там, ходили на різні оупенейри. У моїх знайомих Альони і Вєри  був інший знайомий – Паша Каракай. Він сказав, що у нього є знайомі – Сергій і Аня, які організували свою школу, вони дуже позитивні люди. «Спробуйте до них піти». І тоді пішов до них, подивитися, що вони викладають. Того дня в залі був лише Сергій.

А до того, Льоша ще в школі «Сальса Домінікана» запрошував Аню проводити там майстер-класи, здається, по чачача. Але повернемось до “Bailando”. Тоді Сергій сказав, що наступного разу буде Аня. Що за Аня – я не знав. Але наступного разу ми приходимо і розуміємо, що це та сама Аня!:-). Так я і потрапив в Bailando.

Найголовніше на танцях – потанцювати і отримати від цього задоволення

 

На твою думку, що бракує школам з танців в Україні – як учням, так і тренерам?

– Що не вистачає…Важко сказати, мабуть всім того трохи бракує… Позитиву, відкритості викладача до своїх учнів. Хоча я не знаю, це залежить від школи. В «ДеПо» була класна атмосфера. Bailando – це як сім’я, приходиш на танці як до себе додому, ніби й не займатися, а просто поспілкуватися.

Як ти ставишся до танців з точки зору тренера і просто танцюриста? Це два різних Саші?

– Цікаве питання. Коли я сам вчуся (а потім вчу), то стараюся відвідувати якомога більше майстер-класів і дивитися не тільки на те, які ми розучуємо фігури і всілякі фішки, а на те як люди тримають аудиторію і спілкуються з нею. Стараюсь дивитися, як воно зі сторони, щоб потім коригувати себе, як має бути правильніше. Що стосується того, коли я просто танцюю з дівчатами на дискотеці, то вважаю, що не має бути ніяких коригувань, поправок, розказувати, що робити. Потанцювали, а потім на заняттях можна буде вже розібрати, що там було не так. Найголовніше на танцях – потанцювати і отримати від цього задоволення. Вважаю, що відділяти дискотеку від занять однозначно треба. На дискотеці треба отримувати задоволення, а на заняттях відпрацьовувати помилки і не соромитись навіть мільйон разів повторювати питання, які виникають.

– Чи є у тебе принципи у викладанні кізомби, яких ти притримуєшся?

– Має бути чітка техніка, однак не треба забувати про взаємодію в парі. Танець має бути гармонійним, а не танець чи технічність когось одного. Тобто, посміхатися, бути позитивним (однозначно) з тим, з ким танцюєш. Якщо це буде одна техніка, то танець виглядатиме сухим і нецікавим. А коли ми будемо і технічно танцювати, і грати одне з одним, то це будуть відчуття, що важко передати словами. Принцип такий: «техніка технікою, але не потрібно забувати про людські якості, гру». Другий принцип – «Танцювати технічно і робити це в музику». Хай то не буде якась «мегаштука», але коли її станцювали з якоюсь паузою, акцентом, то «о, це те що мало бути»!

– Чи мусять бути в танцях якісь ліміти?

– Маю сказати, що у кожного є свої ліміти, котрих він чи вона притримується. Кожна чемна людина не має їх переступати. У мене, як у особистості, є свій принцип спілкування з людьми. З кимось можу собі дозволити більше перейти якісь рамки, з кимось менше. З незнайомими людьми мусить однозначно бути грань, за яку переходити не можна і не красиво. Спроби деяких людей, які приходять на танці тільки поспілкуватися з протилежною статтю, не танцювати, а «потертися один об одного», я не схвалюю. Такого не має бути. Має бути гармонія і повага одне до одного.

– Який би танець ти хотів освоїти і який не танцював би в жодному разі?

– Щоб знати, який не танцювати, треба його хоча б спробувати одного разу. Моя улюблена програма – «Танцююча планета». Там ведучий їздить по різним країнам світу і пробує опановувати різні види танцю і це класно. Там немає танців, які б не хотілося танцювати, всі вони цікаві і такі, які хочеться спробувати. Те, що зараз хотів би освоїти… Хотів би знов зануритися в танго, підтягнути, згадати. Також мені подобаються хіп-хоп, вест кост. Можливо, освоїти лінді хоп, але треба спробувати. Раніше ми також танцювали зук, але він чомусь не пішов. Однак цей танець мені подобається, хоча від досить специфічний.

Але це, що стосується спеціальних танців. З приводу бальної програми – треба чітко займатися і приділяти їй багато уваги. На жаль, не зможемо все разом це осилити.

Ретро-кізомба – це, фактично, і є кізомба

– Сашо, чи вдається легко тобі поєднувати професійну діяльність із викладанням кізомби?

–  Моментами, це дуже важко. Важко в тому плані, що часу реально не вистачає на те, щоб… та навіть добратися від місця роботи на тренування. Я працюю в туризмі, а зараз там сезон. І в цей сезон стільки роботи, різних запитів, моментів, котрі маєш доробити, а потім бігти на тренування. Але з іншої сторони ти працюєш, працюєш, працюєш, а на танцях зміна обстановки, ти навіть відпочиваєш.

– Чи можеш розказати (якщо це відкрита інформація) про курйози, які відбувалися з тобою, пов’язані з танцями?

– Курйоз, як я прийшов взагалі на танці, а також в Bailando. Взагалі, буває багато смішних моментів, коли їдемо на різні фестивалі. Туди ми їздимо, як правило, компаніями. Там відбуваються всілякі «хіхоньки-хахоньки», один над одним жартуємо. А якийсь курйоз…мабуть, зараз не згадаю. Багато подій в житті, для одних, можливо, той чи інший момент пройде повз уваги (або просто все йде як треба), а інший його запам’ятає як курйоз.

Курйоз (хоча, мабуть, це більше технічні моменти, ніж курйоз) у мене був, коли ми танцювали по п’ятницях танго, а потім їхали танцювати кізомбу. І перші танці на дискотеках були на кшталт «танго-кізомба», а потім вже перелаштовувався. Аналогічно було, коли переходив з лінійної сальси на сальсу касіно – був мікс «лінія-коло».

Які твої улюблені пісні з кізобми, з сальси?

З сальси подобаються треки Марка-Ентоні. Хоча, якщо чесно, то слухати багато сальсу не можу. Кізомбу можу слухати цілий день, вона у мене записана і в машині, і вдома, і на дзвінку телефона – будь-де. У сальсі є треки, які хочеться послухати і потанцювати під них, але довго слухати їх, мабуть, ні.

Останнім часом, мені почала дуже подобатися ретро-кізомба. З неї можу виділити дуже популярну пісню Lolass Pires – Gata Morena (від неї кайфуєш і хочеться, щоб вона продовжувалася далі і далі). З відомих виконавців – Nelson Freitas (дуже гарний новий альбом у нього вийшов), Johnny Ramos. Навіть Bruno і Ricardo Sousa з Afrolatin Connection, які випустили свій новий альбом, у них є теж цікаві треки. C4 Pedro, і т.д. Але у багатьох з них це не скільки кізомба, скільки “Getto Zouk”.

– Сашо, як пояснити простому пересічному громадянину різницю між кізомбою і зуком? Ритми схожі…

– Дуже схожі. В зуці можна почути ритм «бум-чік-чік-бум», коли йде щось схоже на вальс (коли танцюють по квадратику). А в кізомбі ритм «бу-бу-бум-бум-бу-бу-бум-бум». Хоча ця грань дуже мала, тому що, коли з’явилася кізомба, вона співалася більше португальською мовою, а зук – французькою. А зараз все змішалося – і зук англійською, португальською і французькою, і кізомбу… Навіть і російською, і українською (причому, досить класні!) у виконанні наших відомих друзів, з задоволенням танцюю під них. Ретро-кізомба – це, фактично, і є кізомба. На неї трохи наклався зук, і ми маємо «попсу»: Nelson Freitas, Johnny Ramos, які електронними мотивами зробили те, що ми зараз називаємо кізомбою. Різні викладачі по-різному думають, яка музика є кізомбою, а яка – ні. Також різні думки про те, звідки який стиль пішов, тому важко сказати, який стиль як правильно називати.

– Чи хотів би ти співати кізомбу? І як ти ставишся до дискотек з живою кізомбою?

– Дуже класно ставлюся до таких дискотек. Tony Remol дуже класно співає в Caribbean бачату і кізомбу. Взагалі, жива музика дуже класна, особливо – кізомба. З Тоні Ремолем у мене така асоціація: коли він переспівує пісню «Liberian Girl» Майкла Джексона, то це просто неймовірно, дуже класно!

А співати…голос у мене, на жаль, не поставлений, тому, хіба що, підспівувати.

– А псевдонім «Скай» – це твій стиль по життю?

Така була історія з цим «Скаєм»… Все пішло з «контакту». Коли «ВК» тільки з’явився, то моя знайома написала мені в ICQ, щоб я там зареєструвався, бо там цікаво, можна багато чого побачити. А якраз в той час йшли «Зоряні війни». Думаю, як назватися в «Вконтакті»? Вирішив себе назвати «Енакін Скайуокер». Це перше, що прийшло в голову. А потім з нього все і пішло…Це якось «приліпилося», і всі «Скай, Скай, Скай», я до цього вже звик.

– Що би ти міг побажати, як учням з латиноамериканських танців, так і тренерам?

– Учням – позитиву, драйву. Щоб вони не «заморачувалися», якщо щось не виходить. Пару тренувань – і воно вийде, нічого страшного. І не казати собі: «ой, у мене це не виходить», «я це не буду робити». Все вийде і все буде добре. А тренерам – далі разом розвивати нашу спільну справу соціальних танців. Привчати всіх наших учнів до позитиву, об’єднуватися, розвивати цей рух, який стосується сальси і, особливо, кізомби, яка не так давно з’явилася. Наша задача в Україні – тримати цей танець на високому рівні. Ця справа наших шкіл (яких небагато по Україні) процвітає через те, що рівень кізомби в них дуже високий, порівнюючи навіть з рівнем деяких країн.

– Дякую, Сашо, тобі за інтерв’ю!

– Дякую!

Автор інтерв’ю Руслан Скришевський

dance

 

 

Прокоментувати